Знайомтеся – Вікторія Мельникович-Семків чарівна жінка, енергійний вчитель, винахідлива мама, професіонал з українським серцем …
Вікторія випускниця факультету математики та інформатики 2009 року. Закінчила спеціальність «Математика», науковий керівник доц. кафедри алгебри та геометрії Собкович Роман Іванович. В травні 2009 року відмінно захистила магістерську роботу за темою «Властивості та застосуванная плоских кривих».
З вересня 2008 до 2016 працювала в ЗОШ № 12 м.Івано-Франківськ.
З 2016 року проживає в містечку Роттердамі об’єднане королівство Нідерландів.
Вікторія одна з трьох вчителів математики, які є вихідцями з України. За словами випускниці нашого факультету «система освіти Голландії дуже відрізняється від української, але маючи хороший рівень підготовки, це не страшно!!!».
З 2019-2020 році Вікторія працювала вчителем математики в Stedelijk Dalton Lyceum, посада Docente wiskunde, rekenen en mediawijsheid. Робота, з дітьми віком 12-17 років, вчителем математики, арифметики та медійної грамоти, цікава і захоплива. Увесь навчальний процес ведеться голландською мовою, що на початках викликало певні труднощі: «власне не з самою математикою (що нам дуже приємно), а з мовними нюансами».
З вересня 2021 Вікторія працює в ліцеї Comenius Lyceum, вчителем математики!
До вашої уваги пропонуємо інтерв’ю Вікторії записане її колегою Оксаною де Конінг (теж вчителем математики і вихідцем з України).
О. Думка опублікувати інтерв’ю з Вікою в мене виникла одночасно з ідеєю створити сторінку для батьків учнів. Чому саме з нею? Тому що у неї є досвід по обидва боки – робота в школі в Україні і в Нідерландах, і в ролі викладача математики і мами синочка, такий 4D вимір, що дає комплексне бачення аспектів навчання і спілкування з дітьми в сучасному понадміру насиченому інформацією різного гатунку світі.
Ми зустрілися в найстарішому місті Нідерландів – Дордрехті, на старовинній Марктплац в оточенні будинків 16 століття – в місті, в якому вона вперше дала урок математики голландською мовою голландським дітям.
О. Вміння навчати дітей – то природній дар, чи йому можна навчитись?
В. Я вважаю, що в житті всьому можна навчитися. Звісно, якщо в тебе є вроджений дар до вивчення мови, то тобі, можливо, знадобиться менше часу, щоб вивчити якісь конкретні слова, а якщо в тебе його немає, то ти все одно їх вивчиш, просто не через тиждень, а через два. І так само в нашій вчительській професії.
О. Ти викладала математику в школі в Україні, викладаєш і тут, в Нідерландах. Чи є різниця в манері спілкування між учнями і вчителями, між колегами?
В. Так, я працювала близько 8,5 років в Україні і вже другий рік працюю тут. І бачу колосальну різницю у всьому – починаючи з підходу до навчання і закінчуючи технічним забезпеченням. Але все ж таки я можу сказати, що мені працювати в Нідерландах легше, ніж в Україні, тому що тут все більш структуровано, більш чітко, більш сплановано – на кілька місяців, а то і на пів року і рік наперед. Мене вразив такий випадок: коли я почала працювати і мені перед початком навчання видали річний план, розписаний по днях – не по місяцях і тижнях, а по днях, де було конкретно сказано, що буде робитися в цей день до кінця навчального року. Але все ж таки я українка, і мій менталитет, мою національність ніхто не забрав, і працювати в своїй країні відсотків на 50 легше, тому що в тебе однакові культурні цінності з колегами. Тут мультикультурний колектив і відповідна атмосфера – ти мусиш пристосовуватися до всіх але й всі пристосовуються до тебе, ти тут така унікальна одиниця, можна сказати.
О. А в чому ключова різниця, що найбільше характеризує цю відмінність?
В. Напевне, структурованість, підхід до роботи, тобто твоє самоналаштування на роботу і менталітет – просто чіткість, план, структура. В Україні також є плани, також є навчальні програми, посібники і йдеш по запланованому наперед напрямку, але от саме тут мені все виглядає набагато чіткіше. З однієї сторони. А з іншої – ти сам можеш скласті свій план, ти не йдеш в крамницю і не купуєш готову методичку, за якою працюєш, ти більш вільний у своєму поданні матеріалу. Звісно, при цьому ти дотримуєшся принципів педагогіки, психології спілкування з дітьми.
О. Як би ти пояснила результати обох країн на міжнародній олімпіаді з математики, де українці отримали 6 медалей, а голландці лише дві, Україна посіла 6 місце, попереду лише країни-гіганти, українець третій в абсолютному списку. І разом з тим 30% українців не здали цього року ЗНО з математики – чому така велика розбіжність в знаннях українських школярів?
В. От якраз ця відстань між вчителем і учнем, ця більша дисциплінованість, яка є в Україні, більша працьовитість, наполегливість, мені здається, і є відповіддю на це питання. В Нідерландах є різні рівні навчання, різні школи і різні можливості в дітей – як середній професійний рівень, так і високий, університетський. Відмінність саме в структурі освіти – в Україні один рівень, одна програма для всіх. Звичайно, є ліцеї, які вчать трохи більше. Але в базовій школі в Україні з 5 по 11 клас рівні можливості у всіх. З одного боку, не всі діти можуть справлятися з цим рівнем, але все залежить від вчителя, як він поведе, скільки дітей він зможе мотивувати до навчання,- такий результат він і отримує. Я з кількома колегами спілкувалась, і не тільки з колегами, а й з корінними мешканцями – вони всі говорять, що в Україні дуже якісна освіта. Якість освіти в Україні ніхто ніколи не забере, не відмінить і не змінить.
О. Ти відмітила ключовим – наскільки вчитель може мотивувати учня. Що ти маєш на увазі, як ти бачиш процес мотивації учня вчителем? І батьками.
В. Мотивація дає 80% успіху, мені здається. По-перше, треба любити свій предмет, по-друге, знати його, і третє – як ти цей матеріал подасиш, це приходить вже з досвідом, ти можеш виділяти якісь ключові моменти. Можеш просто розв’язати якусь задачу з підручника на дошці, вивчити всі пункти – це робимо так, це робимо так, звідси слідує те і це, і все, теорему доведено. А можеш почати свій урок, підлаштувавшись під конкретну ситуацію, яка відбувається зараз. От, наприклад, ми з дітьми обговорювали, що таке R getal. Це цифра, на яку орієнтуються зараз всі в світі, яка дозволяє розрахувати відсоток захворюваності на певну кількість людей. Це було всім цікаво, бо все крутилось навколо. Звичайно, не кожного уроку ми з цього починали, бо це вже буде забагато. Але зацікавити, розказати щось нове – це може бути якась цікава задача, можемо подивитись щось з новин, щоб дати поштовх. Якщо почати урок з якоїсь такої розмови і плавно підвести до теми – це суперкруто. А зі сторони батьків – перше, що я би хотіла відмітити, – це просто цікавитись в дитини, як пройшов твій день у школі. Я пам’ятаю, коли я сама була ученицею,
моя мама кожного дня знаходила час для мене – щоб спитати що нового в школі, щоб перевірити мої уроки – їй все завжди було цікаво, вона мотивувала добре вчитися та відповідально ставитись до поставлених завдань. За це я їй вдячна усе моє життя. А мій батько приходив з роботи і завжди питав, як в мене день пройшов. Він потім йшов робити ще мільйон справ, бо ми жили в селі, але в нього завжді був час запитити, як в мене справи. І завжді казав, що прочитати якусь книжку це тільки плюс тобі в твоєму житті.
О. Чи бачиш ти різницю у відповідальності батьків за виховання дитини в Україні і в Нідерландах? Наскільки на себе беруть відповідальність батьки, школа, не лише конкретний вчитель, це співвідношення – яке воно в обох країнах?
В. Дуже велика різниця! Батьки тут несуть дуже велику відповідальність за життя і освіту дитини, за відвідування школи дитиною, школа також іде назустріч в різних ситуаціях, які трапляються. І це дуже правильно, що все йде спочатку на відповідальності батьків, а не школи. Тут є дуже багато організацій, які допомагають вирішувати проблеми, ти ніколи не будеш покинутим. І школа робить все для того, щоб бути в курсі всіх подій. Якщо виникають якісь ситуації – це все обговорюється на засіданнях педколективу, але в першу чергу відповідальні батьки за свою дитину. В Україні, на жаль, цієї культури відповідальності немає.
О. Чи були в тебе невдачі? Чи всі комунікації були вдалими, і взагалі як відносяться до конфліктів тут і в Україні?
В. Звичайно, невдачі є, вони є майже кожного дня. Якщо зациклитись на тому, що в мене щось там не вийшло і дуже переживати про це, то сама невдача буде здаватися ще більшою. Я не з першого разу склала свій екзамен з теорії на право керувати автівкою, я взагалі його ще не здала. Тобто в мене вже були невдачі, які мене тривожать, але є й інші моменти, які додають позитиву. Звичайно, мова важка, звичайно, важко знайти однодумців – людей, які будуть підтримкою або просто другом. Але, як каже мій хороший друг, коуч – нічого немає неможливого, якщо в людини є бажання, вона рано чи пізно досягає бажаної точки, потім захоче більше і ще більше, але це вже другий план. Ще мені подобається одна фраза, я взяла собі за кредо тут в Нідерландах – якщо ти не спробуєш, то завжди поразка. В Україні я не задумувалась над цим. Воно є і в нашій культурі: не спитаєш – не будеш знати відповіді . А тут, коли я шукала роботу, пробувала влаштуватись в школу, я думаю – надіслати своє резюме і мотиваційний лист, чи почекати. Якщо тобі хочеться – зроби це, якщо це корисне .
О. Що би ти порекомендувала батькам з огляду твого досвіду – як відноситись до конфліктів, як себе поводити правильно, щоб вирішити, а не поглибити чи створити якісь інші проблеми.
В. Якщо це конфлікт, наприклад, моєї дитини з однокласниками, або з іншим учнем цієї школи, я би радила зберігати спокій, сконтактуватися з класним керівником і дуже би радила робити це не о 10 вечора і не в вихідний день, а добре обдумати, що ти хочеш сказати, і спробувати знайти час в робочий день і час – це буде 50% успіху у вирішенні. Якщо не допомагає розмова з класним керівником – залучити соціального педагога або психолога. Але ні в якому разі не потрібно відразу бігти до директора і на сильних емоціях озвучувати цю проблему. Мені здається, що треба крок за кроком починати, з найближчого оточення.
О. Як ти готуєшся до уроків?
В. Цікаве питання. Перші дні я просто була в стресі через те, що мені здавалось, що в мене непосильний об’єм роботи. Я готувалася тільки вночі, я не могла сконцентруватись ввечері, бо мій маленький син хотів уваги, треба було якісь інші побутові справи вирішувати. А коли син засинав і чоловік також йшов спати, я вмикала свій комп і могла до першої години сидіти. Напочатку в мене йшло дуже багато часу на це все, тому що я старалась зрозуміти українською, що я маю пояснити на уроці, і вчила невідомі слова, перекладала їх. Потім, вже після першої чверті, я не стала цього робити, я одразу стала все читати кілька разів голландською, готувати презентацію також голландською, стала читати більше книг, щоб збільшити запас слів і стала використовувати спеціальні додатки і програми, де можна зробити якісь цікаві тести для дітей, щоб підвести їх до теми уроку Це мені дуже пригодилося під час домашнього навчання, коли ми працювали онлайн. Я підходила до колеги, котра була моїм наставником, і старалася з нею обговорити якісь моменти, або просто розказувала їй якусь ситуацію на уроці, і як би вона поступила в цьому випадку, я читала підручник, додаткову літературу для збагачення словникового запасу, і робила презентації, відео підбирала.
О. До розмов з керівництвом як ти готуєшся?
В. О, це дуже класне запитання! За рік моєї праці в школі я жодного разу не зустріла завуча чи свого керівника у дверях позаду мене, яка каже: “А я до вас на урок!” Це було просто мегакруто. В Україні це була часта ситуація, але це система: якщо ти в Україні – це норма, ти мусиш бути “всегда готов!”, завжди роби “струнко”, завжди з планом уроку, завжди з конспектом, чого немає тут, і я дуже цьому рада – що ти не мусиш ще на окремому листку А4 писати крок за кроком, що ти повинна робити. Ти можеш це зробити для себе, але ти не мусиш це робити для когось. Ще один плюс в Нідерландах – що ти робиш все для себе, ти мусиш зробити свою роботу якісно, але ти сам вибираєш, як її зробити. Про спілкування з керівництвом. Коли мені моя керівник сказала, що вона хотіла би зі мною поговорити – це було на третьому тижні моєї роботи – перше питання, яке виникло в моїй голові – “що я вже зробила не так?” стандартно хтось на мене пожалівся, хтось мене не зрозумів – “о Боже, що сталося?”, але вона по-перше, дуже класний спеціаліст, вона досвідчена і вона, напевне, моє це здивування побачила на обличчі, моментально додала, що нічого не сталося, ми просто хочемо з Вами поговорити про Ваші перші тижні в школі, як все пройшло. Я відкрила свій щоденник, вона свій, ми вибрали дату на наступний тиждень, обговорили час і це було півгодини, що теж мені дуже сподобалось – ми не будемо говорити, поки не втомимося, в кожного є свої обов’язки і ці півгодини ми поговоримо про школу і про мої особливості. Було дуже класно, що мене запитали, як мені школа, як мені робота, чи я всім задоволена, чи є якісь моменти, які я не розумію. Я була дуже вражена від цього всього. Я боялася ставити запитання, тому що мені здавалося, що я повинна знати все, оскільки я вже є вчителем і я працюю в школі. А це зовсім не так. І це, напевно, мій такий найбільший інсайт, чого я навчилась – не боятися ставити запитання, це дуже нормально і, навпаки, дуже ненормально, якщо ти нічого не питаєш. Це викликає здивування і всі думають, що ти не хочеш інтегруватись, що ти все знаєш, і щось з тобою дивне відбувається, якщо ти нічого не запитуєш. Під час цієї розмови про моє перше враження про школу і про мої моменти ми також домовились, що через місяць вона прийде до мене на урок. Мені було надано право вибрати, який клас я хочу провести, вибрати, яку тему – чи це буде урок пояснення нового матеріалу, чи повторення, чи це буде контрольна робота, тобто я все це могла вибрати сама І також я могла, оскільки тоді я вела бінарні уроки – два уроки були спарені з короткою перервою, я могла також вибрати, чи це буде перший урок, чи другий. Було дуже цікаво, я була вражена. Я сказала, що вона може прийти на урок, на який вона хоче. Вона відповіла на це, що вона вчитель німецької і їй краще, коли я сама виберу і запрошу її на цей урок. Потім ми з нею в той же день обговорювали мій урок – я отримала анкету, вона її заповнила а потім дала мені на підпис. Це все зберігалося в мене і в шкільній документації. Це було десь в жовтні. Потім я ще отримала від неї інформацію про те, що наступний урок, який вона хоче відвідати, відбудеться у лютому, у березні в нас буде розмова про вже наступний навчальний рік і в травні я отримаю рекомендаційний лист з підсумками мого року. Тому спілкуванням з керівництвом я тут дуже задоволена.
О. В ситуаціях, коли ти незадоволена поведінкою учня, що допомагає, які фішки, які методи працюють?
В. Я завжди в такій ситуації даю другий шанс, спочатку дуже люб’язно прошу виконати щось. Коли це не допомагає, я нагадую, що в класі в цей момент знаходяться й інші діти, яким некомфортно через те, що я свій робочий час і енергію витрачаю на вирішення цих стосунків, замість того, щоб щось цікаве розповісти або приділити час комусь, в кого є питання. Переважно це діяло. Тут ще є таке правило – якщо учень чи учениця погано поводяться, або, скажімо, створюють тобі якийсь дискомфорт, ти можеш дати їм спеціальну картку і вони можуть з речами, без мобільного телефону, посидіти і працювати в коридорі, на спеціальному такому місці, де можуть також інші діти з класу сидіти. Напевне, всі через це проходять – спочатку знайомляться, звикають, потім діти шукають твої границі, потім настає точка кипіння і емоції випускаються, і розмова з керівником, якийсь виховний момент – і потім вже починається співпраця. Якщо дитина не реагує на твої дії, інструкції, ти маєш право сказати покинути аудиторію, береш спеціальний бланк, заповнюєш, потім проводиш розмову з дитиною,- що сталося, що призвело до цього, і дитина отримує так звану штрафну годину – вона мусить або в цей день, або в наступний відробити додаткову годину – зробити щось додаткове з математики або з інших предметів.
В. Оксана, я почуваю себе, як на телеканалі.
О. Все, про що ти розповідаєш,- життя як воно є, це цікаво. Тим більше батькам – викладачі спеціально навчаються, а батьки вони ж не вчаться бути батьками, це дуже важливо – давати їм орієнтири.
О. Спілкування, до якого би ти прагнула – воно яке? З учнями, батьками, з колегами.
В. Перше, що я скажу – я за цілий рік роботи в школі, працюючи з п’ятьма класами, не бачила жодну маму і жодного батька. І ніхто мені не телефонував і не писав повідомлення. Тут дуже модно швидко вирішувати якісь моменти через електронне листування – ну жодного разу в мене і його не було. З колегами, з якими я працювала, оскільки я зараз перехожу в іншу школу – в нас було дуже класне спілкування. Вони відкриті, вони дружелюбні, незважаючи на те, що вони всі голландці, всі місцеві, не іноземці – вони всі мене дуже тепло прийняли, і дуже з неохотою відпускали – я вважаю, що в мене з ними також дуже класне спілкування, це коли ти не боїшся, наприклад, в неділю ввечері написати смс, що завтра погана погода, вітер, мені потрібно доїхати до школи, якщо би я запізнилась, чи може хтось відкрити мій кабінет, і отримати: “не хвилюйся, Віка, все під контролем”. Так само я є відкрита для них. А з дітьми – мінімум – це те, щоб всі приходили з виконаним домашнім завданням, навіть якщо з невиконаним, то щоб вони малі запитання – наприклад, я не зробив, тому що я прочитав правило, але не зрозумів, а не просто я не зробив, бо я забув зошит або якісь інші причини. Це мінімум. А максимум – це, щоб, коли вони виходили з уроку, сказали: “Клас, був дуже класний урок, ми задоволені”.
О. Нормально називати вчителя на ти чи на Ви? Яка відмінність у динаміці викладач – учень?
В. Дуже нормально на ти. Я за те, щоб не створювати бар’єрів. В Україні традиційно Ви, це в нашій культурі, цього не забереш і не треба забирати, я вважаю, але от змінювати щось тут і хотіти, щоб до мене говорили на Ви – ні, не хочу. В мене є друзі, яким за 60, мої сусіди, і я з ними усіма спілкуюсь по імені і на ти, і це за їхнім бажанням, за їхньою культурою. Як в нас говорять – чомусь згадую російські прислів’я – “в чужой монастырь со своим уставом не ходят”. Якщо ти вже обрав цю країну для проживання, тобі тут комфортно, ти мусиш поважати правила і культуру цієї країни. Але, звісно, якщо я приїду в Україну, я хочу, щоб мене називали по імені батьков,і і я в цьому буду почувати себе комфортно.
О. От на уроці – ти все пояснила, все зрозуміло, на дошці все написано чи показано на електронній дошці, а учень говорить: “Не розумію”. Що будеш робити, бувала в таких ситуаціях?
В. Бувала, звісно. Якщо я бачила до цього, що учень заглядає в свій телефон або не зовсім був включений в роботу, я можу ще раз сказати – ти маєш три хвилини, ти ще раз читаєш це правило і робиш ось цей маленький приклад. Якщо ти за ці три хв не розумієш, то я тобі ще раз поясню. Як правило, це працює, тобто він починає читати, то відпадає “я не розумію”. Але якщо ти пояснив вдруге і втретє, і якщо є ще двоє-троє з класу, може навіть більше, які не розуміють, але включаються в роботу, то я можу пояснити, але переважно, якщо я бачу, що вони не дуже зацікавлені, а це просто якась їхня забаганка, то я просто надсилаю в електронному журналі лінк з поясненнями і – будь ласка, це твій час, працюй. Якщо наступного разу не зрозумієш і прийдеш без домашнього завдання, ну вже будемо говорити по-іншому, а на даний момент ось так.
О. Як ти ставишся до компліментів, подарунків?
В. Подарунки – це так голосно звучить, хоча діти мені казали “дякую” і навіть принесли шоколадку на закінчення навчального року,- це було дуже круто. Звичайно, мені хочеться почути компліменти, що у Вас був гарний урок, чи коли колеги мене похвалять, чи скажуть: “ой, в тебе так підтягнулась голландська мова, ти стала краще розмовляти”, – це взагалі супер, це екстра мотивація до руху вперед, тому тільки позитивно. А з подарунками – напевне, вони залишилися в Україні. І я вважаю зараз, що мою роботу в школі держава оцінює нормально. Речі, які мені потрібні – побутові, матеріальні – я можу собі купити сама. Ну, і не прийнято тут оце з подарунками. Максимум – якась цукерка або ще щось – це вже топ. Але це нормально. Я працювала, отримала зарплату, діти сказали дякую – це класно, це просто – більше нічого не потрібно.
О. Як ти ставишся до активності учнів? Наприклад, запитуєш того і того, чи повинен учень, якого не запитують, проявляти активність – відповідати, уточняти, коментувати?
В. Я цього року працювала в далтон школі, тобто це метод навчання, якій орієнтований на самонавчання учня. Де вчитель виступає як помічник, як тренер, як коуч, тобто в цьому методі вчитель не зобов’язаний цілий урок щось пояснювати біля дошки і робити таку фронтальну освіту. Звісно, ми це робимо, щоб діти були в рівних умовах, але мені тут дуже подобається, що ти не мусиш викликати дитину до дошки, щоб вона розказала приклад, щоб перевірити, чи вона засвоїла. Ти можеш заглянути в її зошит, з її дозволу, можеш і без дозволу, звісно, заглянути, але переважно все базується на довірі. А в кінці уроку я завжди стараюся перепитати, чи все зрозуміло, я могла, наприклад, просто запитати: “Тобі все зрозуміло, Тім?” Або Теса, чи просто назвати ім’я. Або запитати, чи в когось є ще якісь запитання, або, якщо в нас залишався час, а тема вже вичерпана, або, наприклад, діти сказали мені, що у них сьогодні було дві контрольні, вони вже непродуктивні наступних 15 хвилин, я не буду ставати ребром і наголошувати, що вони ще мають розв’язати якісь задачі. Я можу їм сказати: ок, ви можете приступити до домашнього завдання або зробити саменваттінг (шпаргалку), тобто тут дозволяється на листочку виписати все з розділу, що тобі не зрозуміло, і використовувати це під час контрольної роботи. Або, наприклад, у щось цікаве дати пограти – в математичні пазли, ребуси – тобто щось, що розвиває логіку і не просто діти цих 15 хвилин будуть байдикувати.
О. Що тебе може роздратувати під час уроку, на що реакція така, прямо,” ух!”?
В. Взагалі я стараюсь не бути дуже емоційною в негативному сенсі цього слова, тому що це нікому не принесе користі і не зробить мене якоюсь вищою в очах дітей. Але може роздратувати, коли ти кілька разів повторюєш, а учень просто не виконує твоїх настанов. Можуть роздратувати поведінкові моменти, не математичного характеру, а відносно якогось завдання чи якоїсь роботи, просто саме моменти культури і поведінки. Але, знову ж таки, це все дуже особисто, просто треба робити свою роботу і не дуже вдаватися в емоції – це збереже всім час і нерви.
О. Кого би ти назвала геніальним викладачем математики, людина, в якої постійно хочеться навчатись?
В. Важко сказати
О. Можеш не відповідати
В. Хочеться) Я не можу сказати конкретно, ну я пам’ятаю, наприклад, в Україні була така вчитель математики Валентина Петрівна Бевз, вона ще видавала книжки з геометрії, “по Бевзу”- ми так називали. От вона цікава була, я навіть ще тоді в газеті вирізала замітки і зберігала, де вона щось розповідала про особливості пояснення якоїсь конкретної задачі. Але якогось такого дуже кумира в мене, мабуть, немає. Якщо ти просто обізнаний вчитель, і стараєшся прочитати і про цього, і про цього, і про цього, але робиш все по своєму – це класно. Те, що ти повинен щось читати, щоб зростати в своїй професійній освіті, – це треба. Те, що ти повинен йти в ногу з технологіями, щоб бути цікавим для дітей – це теж маст хев. А з голландських – мені дуже подобається Іоніка Смеетс. Мені подобається її манера мислення, погляди на освіту взагалі і на математику. Вона веде свою колонку в Фолкскрант і завжди висвітлює якісь задачі і дуже цікаво, от хочеться її читати. Вона наш сучасник, вона живе в 20 км від мене, і дуже доступно пояснює – доступною голландською, мовою, якою я ще не досконало володію на даний момент, і мені не потрібно енциклопедії, щоб знаходити якісь невідомі слова. Ну і в себе треба вчитися, на своїх помилках, я вважаю. Все, чого ти досягаєш,- це все завдяки твоїй праці. Деколи мені здається, що я працюю на пів потужності своєї – от я могла би ще сьогодні прочитати десять сторінок, і тоді було би вже супер. Звичайно, є моменти, де треба так піднажати, себе трохи більше змотивувати і заставити, але треба балансувати між цим заставити і зробити.
О. Скажи, от ти згадала маст хев для вчителя – самоосвіта, а який маст хев для батьків ти би порекомендувала? В який спосіб вони можуть навчатися бути відповідальними батьками?
В. Щоб бути відповідальними батьками, перш за все потрібно цікавитися життям дитини. Якщо ти чогось не знаєш, як мама, наприклад, з чим я стикнулась тут, будучи мамою – я не знала всіх моментів , але я шукала в інтернеті – мама-клуби тут є для мам з маленькими дітками. Я почала туди ходити і звідти дізнаватись про базові речі, які мені тут потрібні для дитини, для догляду. Плюс я взяла ще контакти, обмінювалась з мамами інформацією. В більш дорослому віці, звичайно, виникають інші проблеми. Але якщо важко розмовляти з підлітком – запишися на якийсь тренінг, на один день залиште телефони вдома, відвідайте музей. Не обмежуй себе лише тим, що ти мусиш для дитини базові речі забезпечувати – їжу, одяг і таке інше. Змотивуйте дитину, наприклад, піти працювати в 14 років, – не для того, щоб менше кишенькових грошей давати, а заохотити до праці. В мене, наприклад, є такий план – я скажу своєму сину – йди попрацюй дві години, порозкладай в супермаркеті товари. Не втрачати контакт – оце, напевне, маст хев, незважаючи ні на що.
О. Які книжки ти би порекомендувала батькам?
В. Я би рекомендувала живі активності. Сходити з дітьми кудись – от ми з чоловіком ходимо з сином на дитячу ферму. Але це такий класний досвід – якісно проведений час з сином. Записатися разом на якийсь воркшоп, цікавитись життям дитини, наскільки це можливо і навіть коли це неможливо, теж виховувати себе і цікавитись. Я не маю великого практичного досвіду в цьому, але такий мій ідеальний план.
О. Якщо дитина боїться вчителя – що робити?
В. В Україні це складно, тому що як вчитель починає вчити дитину в першому класі, так в четвертому передає в руки іншого вчителя і дуже складно щось змінити. Я б порадила розмовляти з учителем, з дитиною для початку – чого саме ти боїшся – чи тону вчителя, чи те, як він говорить, чи те, що він проходить біля тебе і не зупиняється – ну щось в такому роді. Якщо це не допомагає, далі шукати цей тригер – де відбувається, де цей переломний момент. Можливо, вдасться, можливо, буде складно і не вдасться, на жаль. А є ситуації, в яких просто треба перечекати, це просто така фаза. Але батькам не втрачати пильності, не втрачати уваги в цій ситуації, а кожного дня спілкуватись. А в Нідерландах мені дуже подобається, що вони змінюють вчителів щороку.
О. Що би ти ще хотіла сказати, а я не запитала?
В. Наче все розповіла. Не запитала, мабуть, чи сумую я за Україною. Але це логічно, що сумую. В мене була цікава ситуація на курсах голландської мови. Там було таке запитання, бо ми вивчали нове слово – “смуток” – і я відповіла, що так, сумую. Викладач на мене дивиться і каже: “Ти сумуєш за домом? Та ти така активна, ти все встигаєш, купу всього маєш – і школа, і робота, і дитина,- коли ти сумуєш?” Я кажу: “Ну от в перерві між школою, роботою і домом сумую за спілкуванням”. В мене досі є друзі, до яких можу подзвонити, все розповісти, які мені все розповідають, що в них відбувається, і я це дуже ціную. Але, знову ж таки, приїжджаючи у відпустку додому, я розумію що все змінилось, але, напевне, і я вже змінилась. Сприймаю ще так, як було, коли я там жила, але це вже насправді не так, тому що нічого не стоїть на місці.